У єврейському календарі кожен місяць має свою душу, свою енергію. Але Сіван — особливий. Він приходить тоді, коли весна вже на межі перетворення в літо, коли природа готова розквітнути повністю — і душа теж. Це місяць, коли ми стоїмо на порозі великої події: дарування Тори. І вже з першого дня Сівана — Рош Ходеш — у повітрі відчувається щось більше, ніж просто зміна місяця.
Перший день Сівана — це той самий день, коли, як написано в Торі, євреї прибули до підніжжя гори Синай. Вони ще не знали, що станеться за кілька днів, але вже були готові. Як пише Раші, у цей день вони стали «як одна людина з одним серцем». Це був момент єдності, тиші перед духовним вибухом, що змінив хід історії людства.
У Хаббадській традиції місяць Сіван — це не лише історія про Синай, це особистий досвід кожного. Любавицький Ребе не раз наголошував: дарування Тори — це не подія минулого, а процес, який відбувається щороку. Щороку у Шавуот Вс-вишній "дає" Тору знову. І тільки від нас залежить — чи зможемо ми її «прийняти».
Рош Ходеш Сіван — це запрошення. Запрошення стати "одержувачем", бути в налаштуванні серця, у внутрішній тиші, у відкритості до нової глибини. Адже Тора — це не лише книга, а зв’язок. Як казав Ребе, «Тора — це мова, якою Всевишній розмовляє з кожною душею».
Перший день Сівана не супроводжується яскравими обрядами чи святковим шумом. І саме це робить його унікальним. Він — мов інтенсив перед великою подією. Мов глибокий вдих перед полум’ям Шавуоту.
У цей день прийнято молитися за мудрість, за глибше розуміння Тори, за внутрішню відкритість. І у багатьох громадах, особливо в Хаббадських, матері і батьки моляться за своїх дітей, щоби вони зростали людьми Тори — не лише знаючи її, а й живучи згідно з нею.
За хасидським вченням, саме у Сівані Моше Рабейну розпочав свою місію як провідник. Це місяць не тільки слухняності, але й відповідальності. Прийняти Тору — це не лише прийняти знання. Це погодитися бути світлом для інших, бути носієм істини — у своїй родині, у бізнесі, у взаєминах.
У нашій громаді цей день — особливий. Ми згадуємо, що є частиною ланцюга поколінь, який почався біля гори Синай. Ми вчимося чути глибше, бачити ширше і приймати Тору щоразу з новою ясністю.
Нехай цей місяць принесе кожному з нас нове розуміння, глибшу єдність і справжню радість від того, що ми — народ книги, народу, який був і залишається на висоті Сінаю.
